Танець
з рушниками.
(Дівчатка
стають в дві лінії, а три виходить на
першу з короваєм)
Дівчата:
Добрий день вам, милі люди
Хай
вам щастя, доля буде,
Не
на день і не на рік,
А
на довгий-довгий вік.
Починаємо
наше свято!
Людей
зібралося багато.
Щоб
веселитись і співати.
І
рід наш красний прославляти.
Ми
гостей своїх стрічаєм,
Круглим
пишним короваєм,
З
рушником берем таріль –
Коровай
кладем і сіль.
Шанобливо
хліб підносим
І
вклонившись щиро просим:
Любий
гостю, в нас приймай
І
рушник і коровай!
(Несуть
коровай і сідають на місця)
Ведуча:
Є край, де найкращі у світі пісні,
І
цвітом чарує калина,
Де
сонечко вперше всміхнулось мені,
Де
дім мій – моя Україна!
Ведуча:
Під рідним небом жайворон співа,
Я
б рада знати тих пісень слова.
Я
слухала: співала та пташина
Одне
святеє слово: «Україна».
Ведуча:
Сьогодні, ми зібрались на чудове свято,
щоб відпочити, поспівати. Адже, яке свято
без пісні.
Ведуча:
Красу і силу народної пісні глибоко
розуміли визначні діячі нашої літератури
і мистецтва. Саме з піснею, з кобзарською
думою пов’язував Т.Шевченко славу
рідної землі.
Всі
разом:
Наша дума, наша пісня
Не
вмре, не загине
От
де, люди, наша слава, Слава України.
(Під
музику заходять козаки)
Хлопці:
Українці й українки
Всі
кохають до загину
Славну
землю батьків своїх,
Свою
рідну Україну.
Любі
мами, милі тата,
Перед
вами не малята,
Правда.
І не парубки,
Проте
справжні козаки.
Намалюєм
гарні вуса,
Та
ще й їх підкрутимо,
Гарну
пісню заспіваєм,
Може
й вас научимо.
Ой
заграй же ти музико,
А
ми заспіваєм.
Славну
пісню козацькую
І
ми малі знаєм.
Пісня
«Ми веселі козачата»
Діти:
Ми любимо сонце і квіти,
І
сонце нам шле свій привіт,
Ми
роду козацького діти.
Землі
української цвіт.
В
яку б не пішли ми дорогу,-
Ти,
пісне, над нами злітай!
Крокуючи
гордо і в ногу,
Ми
славимо рідний наш край.
Наш
приятель вітер сміливий,
Відвага
– це наш заповіт,
Ми
роду козацького діти,
Землі
української цвіт.
Живуть
в нас батьків заповіти;-
Свободи
палкий оксамит,
Ми
роду козацького діти,
Землі
української цвіт.
Нумо
дружно, козаки,
Всі
візьмемося в боки,
Затанцюєм
залюбки
Танець
без мороки.
Танець
козаків
Ведуча:
Пісня…
Хто не був зачарований нею! Це душа
народу, це безмежне поле засіяне зерном
історії і заквітчане людськими надіями.
Ведуча:
Українська пісня живе з давніх часів,
живе переживаючи цілі покоління. Добрі
люди кажуть, що українець співає цілий
рік і цілий вік. Так нам від Бога дано,
про що йдеться в легенді.
Коли
це все було – ніхто не знає
Але
легенда так розповідає:
Надумав
Бог про всіх подбати
Талантами
людей обдарувати.
Французам
дав красу та елегантність,
А
німцям – дисципліну та педантність.
Любов
до моря дарував англійцям.
Росії
– владність,
А
голландцям – квіти.
Ну,
як таким дарункам не радіти!
Підвівся
Бог зі свого трону,
Вдоволено
поправив він корону.
І
тут побачив дівчину в куточку,
Одягнену
у вишиту сорочку.
Запис:
Чом плачеш ти?
Як
звуть тебе, дитино?
(виходить
дівчинка - Україна)
Україна:
Я – Україна.
А
плачу, Боже, бо не бачу меж,
Від
пролитої крові і пожеж.
Чому,
скажи мені, така зла доля?
В
своїй землі немає правди й волі!
Запис:
Так он яка історія твоя!
Та
тільки всі роздав таланти я –
Скоріше
треба було підійти …
Ведуча:
І тут дівчина вже хотіла йти,
Та
Бог підняв правицю, зупинив.
І
з дівчиною знов заговорив:
Запис:
Неоціненний скарб один я маю,
Уславить
він тебе у світі, знаю.
Бери
його та бережи.
Це
– пісня.
Ведуча:
взяла дарунок, до грудей притисла,
І
понесла ту пісню по межі:
«Нам,
Боже, Україну збережи!»
Ведуча:
Наша рідна Україна – Батьківщина. Вона,
як і мама – одна, найрідніша. Матері…
Вони народжують дітей, співають їм перші
пісні колискові, вчать добра і любові.
Діти:
Колискова пісня, колискова -
То
найперша материнська мова.
Пахне
вона м’ятою і цвітом,
Чебрецевим
і суничним літом,
Пахне
молоком і споришами…
Скільки
в ній ласкавості і шани,
Скільки
в ній тривожності людської
І
надії, і сивини гіркої…
Заспівай,
заспівай, наша мамо,
Заспівай,
щоб від серця журба відійшла,
Щоб
і діти, й онуки співали,
І
земля чебрецями цвіла.
Колискова
мами.
Ведуча:
З давніх – давен є звичай в Україні і в
кожній родині він існує сьогодні: на
щастя, на любов дарувати рушники. Їх
назвали оберегами людини.
Ведуча:
Було повір’я, що і сорочка, вишита і
подарована на добро, на хороше життя,
буде оберегом.
Діти:
Україно моя, вишиванко!
Ти
мій біль, моя мука і доля;
Я
без тебе як день без світанку,
Я
без тебе, як жайвір без поля
Вишиванко
моя вишиванко
Смерекова
вишнева жага,
Ти
далеких Карпат полонянка,
Ти
Дніпра мов хвиля жива.
Я
по світу іду в вишиванці
Аж
дивуються ген журавлі,
Хай
встрічають в веселій багрянці
Україна
іде по землі.
Мені
сорочку мама вишивала,
Неначе
долю хрестиком вела,
Щоб
лихих стежинок не шукала
І
до людей привітною була.
Виконуй
доню – мама говорила, -
Життя
закони, істини прості:
Не
зраджуй землю, що тебе зростила,
Не
залишай нікого у біді
Ведуча:
Два кольори – дві тривоги, дві нитки
душі, що з’єднують в одному візерунку
пам'ять про батьків і турботу про дітей,
про сучасне і майбутнє.
Пісня
«Два кольори»
Ведуча:
Розмаїття українських пісень вражає.
Жодна країна світу не має такого скарбу,
як ми з вами. Радісні, сумні, героїчні,
обрядові, жартівливі – всі вони прекрасні.
Ведуча:
З давніх – давен жартівлива пісня для
українського народу була, є і буде тією
живою водою, що зцілює душу, підносить
дух, вселяє віру і надію. Співали наші
предки, працюючи в полі, співали на
вечорницях, на весіллях, співали йдучи
на ярмарок чи поверталися із нього.
Ведуча:
От і ми сьогодні з вами послухаємо
жартівливу пісню.
Жартівлива
пісня.
Ведуча:
Ми щасливі, що народилися серед народу
з такою багатою душею, народу, що вміє
так відчувати свої радощі й чудово
виливати свої думи, свої мрії, почуття
у пісню.
Ведуча:
Співаючи, ми зазираємо у нашу історію,
у минуле, намагаючись обережно побачити
картини народження української нації.
Коли звучить пісня, то серце наповнюється
почуттям любові до рідного краю, до
свого народу, до України.
Діти:
Мій край чудовий – Україна!
Тут
народились ти і я.
Тут
над ставком верба й калина,
Чарівна
пісня солов’я.
Ми
– діти твої Україно,
Ми
– квіти твої Україно.
В
наших душах квітучих,
Море
почуттів жагучих.
Пісня
«Ми роду козацького діти»
Ведуча:
Є скарби, які заховані в землі, а є такі,
що розташовані на поверхні і передаються
з покоління в покоління.
Ведуча:
До таких скарбів належить пам'ять роду,
моральні і духовні цінності. І найдорожчий
для нас є пісня в храмі, молитва. Вона є
однією із святинь нашого народу.
Прийми,
Святий Отче, молитву від доньки.
Складаю
до неба свої я долоньки,
І
слізно прошу, Тебе Боже, й благаю
Пошли
миру й щастя для нашого краю.
Молюся
я щиро за долю Вкраїни,
Щоб
більше не впала вона у руїни,
Щоб
радісно жили усі твої діти
Й
цвіли наче квіти кожного літа.
О,
Боже ласкавий, з високого неба,
Послухай
молитву й благання до Тебе.
Спаси
Україну від злої навали,
Щоб
більше дітей батьки не ховали.
Й
молюся, за те щоб не було війни,
Шоб
більше не билися твої сини.
Даруй
же нам нині, Боже Єдиний
Любов
й благодать по усій Україні.
Ведуча:
Захисти нас, Ісусе, єдина надіє,
І
Ти, Непорочна Діво Маріє.
Послухай
моління наших сердець,
Інакше
прийде Україні кінець.
Ведуча:
Не дозволь чужинцям рідну землю топтати,
Не
дозволь матерям сльози знов проливати.
Захисти
нас любов’ю і віру нам дай.
Щиро
молиться нині український наш край!
Пісня
«Боже великий, єдиний»
Немає коментарів:
Дописати коментар