Дошкільний навчальний заклад № 9 «Золотий ключик» м. Чорткова
ОСОБИ:
Мати, Горобчик, Антипко, Завірюха, Вітер, Льодовисько (дорослі); Оленка,
Дмитрик, Ангел, дівчатка-зірочки, хлопчики-льодовички (діти).
На сцені з
одного боку – куточок кімнати з вікном та двома дитячими ліжками; з іншого боку
– снігове царство Льодовиська з троном на узвишші. Діти-глядачі співають пісню
«Миколай».
Зі
словами «Миколаю, Миколай, до нас в гості завітай!», – до зали заходять Оленка
та Дмитрик.
Оленка.
Я так радію, так радію, що сьогодні таке гарне свято і ми отримаємо подарунки!
Я-от дуже хочу собі нову ляльку.
Дмитрик.
А я – шаблю. Джик-джик-джик! (Розмахує у повітрі уявною шаблею).
Заходить
Мати.
Мати.
Тихенько, любі! Вже зійшла на небі перша зіронька. Час вам лягати спати.
Оленка. Мамо,
розкажіть нам про Святого Миколая. (Діти сідають біля Матері).
Мати. Гаразд,
слухайте. (До глядачів). І ви, діти, теж послухайте, що я розповім. Миколай жив
дуже давно у місті Мерлакії. Народився він у багатій родині, був священиком.
Коли його батьки померли, Миколай увесь свій багатий спадок роздав бідним і
нічого не залишив собі. До речі, він допомагав людям таємно, щоб ніхто не бачив
цього.
Оленка. Мамо,
а до нас Миколай прийде?
Мати. Обов’язково,
ви ж у мене дуже хороші й слухняні!
Дмитрик. Напишімо
листа до Святого Миколая. Діти ж завжди пересилають йому свої прохання.
Мати. Добре.
Кажіть, що писати.
Оленка.
Зіронька вечірня сяє.
Любий отче Миколаю!
Ви у цей святковий час
Не забудьте з братом нас.
Прошу, принесіть мені
Ляльку в гарному вбранні!
Дмитрик.
А мені, Святий, будь ласка,
Подаруйте шаблю з казки.
Разом
Добрі ми та чемні будем
І, як ви, послужим людям.
Мати. Покладу
листа в конверт, а конверт – до віконця. Прилетить Горобчик і віднесе його
Святому Миколая.
(Мати
вкладає дітей спати, співаючи колискову «Спати час». Діти-глядачі підспівують).
Оленка. Мамо!
Хтось зазирає до нас у вікно і стукає у шибку.
Мати. Це
тобі здалося, доню. Нікого там немає. Спіть, мої любі, а я теж піду приляжу
(Діти засинають,
мати виходить. Під музику «залітає» Горобчик із торбинкою, робить коло по
залі.)
Горобчик.
Чив-чив-чив! Чиву-чив!
Ледве-ледве долетів.
Вітер віє, снігом сіє,
Зимно, крильця аж німіють.
(Підлітає
до віконця, бере конверт і кладе в торбинку. Потім прямує до дітей-глядачів і
збирає їхні листи до Миколая.)
Горобчик.
Зараз я листи збираю
До Святого Миколая.
В цих листах – дитячі мрії,
Сподівання і надії.
Гарно й затишно в кімнаті,
Можна трішки подрімати.
(Горобчик присідає, «дрімає». Заходить,
скрадаючись чортеня Антипко. Тихенько наближається до Горобчика й простягає
руки, щоб упіймати.)
Антипко.
Вірний служко Миколая!
Зараз я тебе впіймаю!
(Хутко
стрибає й хапає Горобчика.)
Горобчик.
Любий отче Миколаю!
Поможіть, бо пропадаю!
(Гасне світло. Промінь ліхтарика спрямовується на
Антипка. Він відпускає Горобчика, тре очі. Горобчик тікає. Вмикається світло.)
Антипко.
Ой-ой-ой! Оце причина!
Щось-бо сталося з очима!
А Горобчик де подівся?
Був же тут, а не наснився.
Знов утік! Ну постривай!
Упіймаю, так і знай!
(Підходить
до дитячих ліжок.)
Антипко.
Поснули діти, шкода. А я ж так сильно стукав у вікно
– хотів налякати їх, щоб не спали. Бо до тих дітей, що не сплять, Миколай не
приходить. (До глядачів). А ви що?
Чекаєте на подарунки? Будуть вам подаруночки – хороші різочки!
(Витягає
з-за пояса дві різки, показує всім і кладе біля дитячих ліжок.)
Антипко.
Оленко, ти гадаєш, що дуже хороша? Помиляєшся! Вчора
ти залишила після себе немитий посуд, а ще – розбила тарілку й не призналася.
За це тобі різочка біля ліжечка. А ти, Дмитрику, полюбляєш вередувати – ось і
тобі різочка біля ліжечка. Прокинетеся вранці, а у вас замість подарунків –
різки-лозинки. Сміхота!
(Антипко запитує глядачів чи є серед них
нечемні діти. Розповідає про чиїсь погані вчинки й, не називаючи імен, пропонує
різки.)
(Виконується «Пісня Антипка»)
(Виходить Мати.)
Мати. Хто
галасує у мене в хаті, заважає дітям спати? А ти, Антипку, що тут робиш? Геть
звідси! Мої діти добрі й слухняні. Ану йди і різки свої забирай!
(Виганяє
Антипка різками й кидає їх услід. Підходить до ліжок й поправляє ковдри)
Мати. Добре,
що хоч діток не розбудив. Бідолахи налякалися б. (Виходить).
(Під
музику маршу з балету «Лускунчик» П. Чайковського заходить Льодовисько. Скликає своїх підданих: Завірюху, Вітрисько та хлопчиків-льодовичків.
Льодовисько
сідає на трон. Обабіч стають Завірюха та Вітрисько, а хлопчики-льодовички
присідають на одне коліно перед троном, тримаючи мечі перед собою.)
Льодовисько.
Я Льодовисько-Страховисько!
Не підходьте надто близько!
Там, де я, – життя вмирає,
Крига ріки покриває,
І земля стає, мов криця.
Все живе мене боїться.
Завірюха.
Знаєм, знаємо, володар!
Ти наш батько і господар!
(Хлопчики-льодовички сідають на стільчики).
Льодовисько.
Вірні слуги льодяні,
Прошу, розкажіть мені:
Чи ж усюди стужа люта?
Чи земля у лід закута?
Вітер.
На землі лютує стужа,
Завірюха снігом кружить.
Люди холоду злякались,
У хатинах поховались.
Завірюха.
Бач, усі вони чекають
На Святого Миколая.
Льодовисько.
Серед стужі й голо льоду
Не дамо йому проходу!
(Під
музику своєї пісні заходить Антипко)
Антипко.
Всемогутній Льодовисько!
Бачив я – людські дітиська
Змовились листи писати
Й Миколаю посилати.
А за служку в них гінець –
Непутящий Горобець.
(Під
музику «залітає» Горобчик і прямує до дітей-глядачів, не помічаючи Льодовиська
та його слуг. Потім утомлено сідає.)
Антипко.
Онде він несе торбинку –
Треба упіймать пташинку.
Заберім листи дитячі,
Щоб Святий їх не побачив.
Льодовисько.
Я не можу допустити,
Щоб раділи людські діти!
Слуги вірні та сумлінні,
Відібрати ви повинні
У Горобчика листи
І мені їх принести!
Завірюха.
Все ми зробимо, володар!
Разом
із Вітром. Ти наш батько і господар!
(Завірюха підкрадається до Горобчика ззаду. Горобчик
підводиться).
Горобчик.
Чив-чив-чив! Чиву-чив!
Добру справу я зробив.
Бачте, вже торбину маю
Я листів до Миколая.
(Завірюха
і Вітер стають за спиною Горобчика й навіюють йому руками)
Завірюха.
Мерзнуть крильця, мерзне спинка,
Долу падає торбинка,
Сон долає зимовий…
Спи, Горобчик любий мій.
(Горобчик заплющує очі, торбинка падає. Завірюха
забирає її).
Вітер.
Я з тобою покружляю
І полину попід гаєм.
(Підхоплює
Горобчика і виводить із зали. Завірюха та Вітер підходять до Льодовиська й
вклоняються йому.)
Вітер.
Ось вони – дитячі мрії,
Сподівання та надії.
(Віддають
торбинку Льодовиську, той виймає звідти кілька листів. Завірюха та Вітер теж
беруть по листу й мовчки читають їх.)
Льодовисько.
Що бажають людські діти?
Маєм їх задовольнити.
Вітер.
Хочуть діти шоколаду,
Тістечок і мармеладу,
Жуйок, яблук, марципанів,
Апельсинів та бананів…
Ненажери, а не діти,
Як таких задовольнити?
Завірюха.
А мої все хочуть знати –
Просять їм книжок прислати.
Та навіщо їм книжки?
Ще посліпнуть малюки.
Льодовисько.
Осьде братик із сестрою
Хочуть шаблі чарівної,
Ляльку із гарненьким личком,
В бальнім платті й черевичках.
Що ж, зробімо це за мить.
Швидко сніг та лід несіть.
(Завірюха і Вітер приносять тацю зі «снігом».
Льодовисько «чаклує» і дістає з-під «снігу» ляльку та шаблю.)
Льодовисько.
Чари-чари-чарування…
Це старе, як світ навчання.
Зробим шаблю чарівну –
Незвичайну льодяну.
Завірюха.
Ось і лялечка готова –
Сніжнобіла та чудова.
Хто торкне її рукою –
Стане кригою дзвінкою.
(Завірюха показує всім ляльку, а Льодовисько –
шаблю.)
Льодовисько.
Шабелька казкова нині
Холод свій віддасть дитині.
Побіжи хутчіш, Антипко,
Віднеси дарунки швидко.
(Льодовисько
і Завірюха віддають іграшки й виходять із зали. Антипко підкрадається до
дитячих ліжок і кладе іграшки під подушки.)
Антипко.
Прокидайтесь швидко, діти!
Можете уже радіти.
Щиро я усіх вітаю
З любим святом Миколая!
(Антипко
ховається за ліжко.)
Оленка.
Чула голос уві сні.
Чи здалося це мені?
Братику, хутчіш вставай!
Вже приходив Миколай.
(Дмитрик
заглядає під подушку, бере в руки шаблю й стає біля ліжка.)
Дмитрик.
Гарна шабля, та вона
Дуже зимна, льодяна.
Що зі мною, я не знаю.
Ой! Сестричко, замерзаю!
(Завмирає
з шаблею в руці. Оленка обіймає брата, намагається зрухнути, зігріти його.)
Оленка.
Братику мій! Не мовчи!
Тупочи або кричи!
Зимний ти, немов крижина.
Щось робити я повинна.
(Зі
своєї схованки виходить Антипко. Бере з-під подушки ляльку, простягає її
дівчинці.)
Антипко.
Чом сумуєш ти за братом?
Хочеш лялькою погратись?
Сукня зірочками сяє –
В світі кращої немає.
Лялька ця – дарунок з неба,
Пригорни її до себе.
Оленка.
Ти такий бридкий, поганий,
І дарунок твій негарний.
Геть від мене відійди,
Щоб не сталося біди!
Антипко.
Сяють зорі вогняні,
Душно, тяжко тут мені.
Ой! Тікаю вже, тікаю!
Пожалійте! Пропадаю!
(Антипко тікає, репетує.)
(Під
музику з’являються зірочки зі свічками в руках.)
(Виконується
«Танок зірочок» під музику вальса Є. Доги)
(Заходить
Ангел, підходить до Оленки.)
Ангел.
Із колінець встань, дитино!
З неба я до вас прилинув
Із порадою святою.
Ти зустрілася з бідою.
Зачарований твій братик,
Треба хлопця рятувати.
Я чудовий хрестик маю
Від святого Миколая.
В ньому сила вогняна,
Зніме чари враз вона.
(Ангел дає дівчинці хрестика.)
Оленка.
Дякую, спаситель мій, променистий,
осяйний!
(Під музику Ангел та зірочки виходять із зали.
Дівчинка одягає хрестика на Дмитрика.)
Оленка.
За велінням Миколая
Хай злі чари пропадають!
(Хлопчик оживає, дівчинка бере його за руку, веде до
ліжка. Діти знову лягають. Заходить Мати.)
Мати.
Добрий ранок, любі діти!
Я прийшла вас розбудити.
Що сьогодні вам приснилось?
Під подушку вже дивились?
Що приніс вам Миколай?
Синку, шаблю діставай.
Гарна лялечка в Оленки –
Сукня пишна та біленька,
Із блискучими зірками,
Черевички з каблучками.
Ще під подушками є
Щось солодке та смачне.
(Заходять
усі учасники вистави й стають півколом. Мати з дітьми виходять наперед.
Виконується «Заключна пісня»)
Друзі, вас ми розважали.
Дивну казку розказали
І тепер усіх вітаєм
З любим святом Миколая!
Немає коментарів:
Дописати коментар