Як свідчать численні опитування, сучасні молоді батьки не мають єдиної стратегії виховання дітей у сім'ї. Одна з причин полягає в тому, що, особливо в останнє десятиліття, змінились як самі умови життя, так і цінності та пріоритети сімейного виховання.
Втрата традиційних орієнтирів та ідеалів старших поколінь, певна невизначеність значної частини молоді в особистій стратеги поведінки та загальна розгубленість в умовах перебудови суспільства на перший план поставили проблеми виживання та існування. Проте в останні роки більш чіткого оформлення набуває тенденція до вироблення такої стратеги.
Орієнтація суспільства на розвиток ринкових відносин у сфері виробництва, комп'ютеризацію засобів виробництва та більшу відкритість для інтеграції в нашу культуру інших культур на перше місце висувають бажання батьків бачити свою дитину в подальшому комерсантом або програмістом, і відповідно до цих прагнень батьки стурбовані тим, щоб виховувати в дітей прагматичність, раціональність, волю до успіху. Своєю поведінкою в суспільстві вони подають дітям приклади агресивності і вважають її в сучасних умовах життя надзвичайно важливою якістю. ("Таке життя: якщо ти не встигнеш щось ухопити, це зроблять інші"). У той же час такі особистісні якості, як доброта, вміння співчувати і допомагати іншим в ієрархії сучасної системи батьківських цінностей виховання дитини займають значно нижчі місця.
Характерною особливістю сучасного сімейного виховання є також суттєве обмеження можливостей соціального оточення дитини: молоді батьки намагаються усунути вплив на дитину бабусь та дідусів: спілкування з ровесниками обмежене в основному часом перебування в дошкільному заклад!; спілкування з іншими людьми (сусідами, малознайомими або незнайомими) вважають небажаним. Діти рідко відвідують театри, виставки, разом з батьками ходять на прогулянки та екскурсії. Таким чином, спосіб засвоєння світу для дитини перетворюється із безпосереднього в
опосередкований.
опосередкований.
Сучасні молоді батьки прагнуть до того, щоб їхня дитина якомога раніше почала займатися музикою або танцями, вивчати іноземні мови та гратися на комп'ютері. В останні десятиліття, особливо у 80-90-і роки, виник синдром "зрощування дітей у заданих умовах". Зміст дитячого життя планується тільки батьками: вони самі вирішують, що дитині цікаво, а що ні, чим вона повинна займатись і чого навчатися. З боку дорослих повсякчас відбувається тиск, суть якого виявляється або у вимогах обов'язкового успіху, або в чеканні на нього.
Дорослі не сприймають такі природні характеристики дитячої поведінки, як єдність зовнішнього і внутрішнього світу, існування дошкільника в особистій дійсності, необхідність невідкладної реалізації його власних ідей і потреб, його особисті уявлення про цінності і почуття. Така позиція батьків породжує численні педагогічні проблеми. Американський учений Н. Постман у своїй надзвичайно популярній книзі "Зникнення дитинства"(1987) стверджує, що дорослі стосовно дітей діють як колонізатори. Своїм зневажанням або дестабілізацією, руйнацією світу гри дитини, внутрішньої логіки і цілісного способу засвоєння навколишнього середовища вони руйнують дитинство. Комерція, ідеологія і бездумність - такі детермінанти поведінки дорослих.
Дитинство, на думку Н. Постмана, це не стільки біологічна, скільки культурна фаза розвитку людської індивідуальності. Саме на цьому ще в 70-і роки XX ст. акцентував увагу психолог О. Запорожець, який наголошував, що дитинство дає дитині можливість ще до досягнення зрілості залучатися до скарбниць духовної і матеріальної культури, яка створена суспільством, надбати специфічні для людини здібності і моральні якості особистості, і, піднявшись таким чином "на плечі" попередніх поколінь, рухатися далі в своєму розвиткові. Сучасні діти мають власну субкультуру в сфері вільного часу, одягу, їжі. У той же час у результаті економічних і демографічних факторів, що виявились у мінімумі вільного місця для гри на вулицях, відриві від природи, інтенсифікації вуличного руху, зайнятості батьків, їх розлучень та інших проявах, діти втратили стабільність емоційного базису.
Таким чином, життєва біографія сучасних дітей значною мірою відірвана від дорослих, розподілена в часі і обмежена в просторі. "Інсценоване" дитинство, як структурована заданість дорослими життя дітей, обмежує їх можливості на самовизначення і саморегуляцію.
Надзвичайно актуальною для сучасних дітей є проблема природовідповідності виховання. Батьки повинні бути зорієнтовані на реальність, сприймати свою дитину такою, як вона є, і допомагати їй рости і розвиватися, створюючи необхідні для цього умови, серед яких особливе місце займає загальний позитивний фон сім'ї та індивідуальних контактів.
У зв'язку з цим постає питання: чому батьки не в змозі вирішити всі конфлікти з дітьми за допомогою спокійних бесід, роз'яснень і лагідної посмішки? Спеціалісти з питань дитячої психології (Д. Добсон та ін.) знаходять відповідь на поставлене запитання в системі цінностей дитини, де значне місце відводиться силі і рішучості у поєднанні з любов'ю. Саме цим, на їхню думку, можна пояснити популярність у дитячому фольклорі міфічних суперменів, чудо-капітанів, ніндзя-черепашок та інших героїв, яких породила індустрія розваг. Ось чому від дітей нерідко можна почути фразу типу: "А мій батько поб'є твого батька!" або "Мій батько як дасть тобі!". Особливо в періоди "вікових криз" - три-шестирічному віці, якщо не упереджувати поведінку дитини і не виявляти тактовності у спілкуванні з нею, можна спровокувати з ії боку підвищену схильність до непокори, до вияву своєї волі. Пробудження усвідомлення значущості свого "Я'для оточуючого світу та особливості природного темпераменту часто стають причиною численних непорозумінь між батьками і дітьми і в деяких життєвих ситуаціях можуть трактуватись як виклик з боку дитини авторитетові батьків. Тут, на думку Д. Добсона, присутній важливий парадокс дитячої свідомості: діти хочуть підкорятися своїм батькам, але їм необхідно, щоб батьки заслужили це право: командувати ними. Воно досягається щоденною атмосферою любові і вимогливості, а також дотриманням непорушності певних меж, які гарантують захищеність дитини і силу батьківського авторитету та прав кожного з них.
Процес виховання не може бути стихійним. Чітке усвідомлення батьками того, що вони хочуть і чого не хочуть допоможе сформулювати їм свою позицію як вихователів і намітити стратегію виховання.
Ось її головні принципи:
- Дитина повинна знати, чого хочуть від неї батьки, що в її поведінці їх задовольняє, а що ні.
Претензії батьків слід аргументувати цими вимогами. - Не можна карати дитину за те, чого вона не знала. Відповідальність дітей за вчинки має базуватися на їх розумінні скоєного.
- Перш ніж чогось вимагати від дитини, треба впевнитися, що вона на це здатна.
- Не можна карати дитину за поведінку, в якій немає злісної непокори. Треба відрізняти дитячу
безпорадність і злісну непокору. (Безпорадність базується на забудькуватості, виникає в результаті помилок і випадковостей. Злісна непокора є обдуманим актом, відмовою визнавати батьківську владу. Виявляється тільки тоді, коли дитина знає, чого хочуть від неї батьки, і робить дещо протилежне.) - Щоразу після владнання конфлікту дитину необхідно пригорнути і приголубити, показати їй свою любов.У стосунках з дітьми потрібно керуватися любов'ю.
- Не принижувати гідність дитини фізичними покараннями. Вони порушують її права як члена сімї і суспільства і свідчать про безсилля батьків як вихователів.
- Дотримання цих принципів сімейного виховання дітей дошкільного віку допомагає створити
атмосферу емоційної захищеності дитини, привчити її поважати інших, зрозуміти батькам емоційні і фізичні особливості різних періодів дитинства і добирати засоби виховання до індивідуальних потреб дівчаток і хлопчиків. - Відповідно до періодизації розвитку дитини в онтогенезі існує певна стратегія її виховання. Так,
стратегія виховання дитини від народження до 7 місяців - полягає в тому, щоб її любили, голубили, лагідно з нею розмовляли, своєчасно годували, тримали в чистоті, теплі і дотримувалися всіх необхідних санітарно-гігієнічних вимог та оберігали від різних небезпек.
- Не можна бити дитину, кричати на неї, порушувати її режим, створювати навколо неї метушню,
без потреби довго тримати на руках - надалі це може призвести до маніпуляцій з боку дитини. - Від 8 до 14 місяців стратегія виховання ґрунтується на переключенні уваги дитини з одного
предмета на інший. Тим самим майже безконфліктно вирішуються всі проблеми взаємостосунків.
Діти розуміють слова "ні", "не можна", "шкода" і сприймають батьківські вимоги. Чутливі на
грубість, окрики, вони потребують ніжності й обережності у спілкуванні.
Немає коментарів:
Дописати коментар