понеділок, 26 грудня 2011 р.

Виховання любові до природи за творчою спадщиною В.О.Сухомлинського

У дошкільному навчальному закладі, відповідно до вимог Базового компонента та Базової програми  " Я у Світі",  одним з завдань є виховання у дошкільників інтересу і любові до природи, бережливе й турботливе ставлення до рослин і тварин. Важлива передумова цього - засвоєння дітьми норм і правил поведінки стосовно об'єктів навколишнього середовища, вироблення у них умінь, необхідних для включення у природоохоронну діяльність.
Природа є важливим засобом гармонійного всебічного розвитку дитини. Василь Сухомлинський зазначав, що «природа - величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу».
Активне спілкування з природою народжує і зміцнює у дитини безцінну якість, властиву людській особистості,- доброту. Але як же дати відчути малому радість перших відкриттів, коли він входить у дивний світ, що навколо нього? Як перетворити природу у могутній засіб виховання гуманних почуттів? І чи зможе дошкільник засвоїти  причинно- наслідкові зв'язки між явищами, зрозуміти залежність між природними об'єктами? Виявляється, може, і найпростіший шлях до цього - спостереження. Особливо подобається дітям спостерігати за тваринами. Тут дуже тонко зазначав В. О. Сухомлинський: треба розвивати в дитини дбайливе й турботливе ставлення до безпомічних істот, яких так легко образити, але, захистивши яких, відчуєш себе добрим і сильним.
В. О. Сухомлинський називав уроки мандрівками до джерела мислення і мови - до чудової краси природи. Він радив відкривати віконце у світ краси слова поступово, щоб не переобтяжувати розум дитини і не набридати їй.
Видатний педагог В. О. Сухомлинський говорив, що дитина - це, образно кажучи, квітка, краса якої залежить від догляду за рослиною. Піклуватись про красу квітки необхідно задовго до початку цвітіння. Але, на жаль, зустрічаються батьки, які, даючи життя дитині, вважають свою місію завершеною, а що з цієї дитини вийде - нехай про це потурбується хтось інший.
У дитинстві формується людське коріння. Жодної людської риси природа не відшліфовує - вона тільки закладає, а відшліфовувати нам - батькам, педагогам, суспільству.
Необхідно так виховувати дітей, щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя. Тільки тоді вони, змужніючи та прозріючи розумом і серцем, стануть справжніми людьми.
Особливу увагу Василь Олександрович радив звертати на виховання у дітей дбайливого став¬лення до природи, її багатств. Він вважав, що духовне збагачення людини необхідно поєднувати з по¬стійним спілкуванням з природою.
«Краса природи,- говорив він,- відіграє велику роль у вихованні духовного благородства. Вона виховує в душі дитини здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ, порухи серця» (Т.З. - с.539)
В.Сухомлинський підкреслював, що природа - найкращий вихователь дитячої душі. Тому заняття «Школи радості» він проводив на зеленій траві під грушею, на шкільній садибі, в лісі, полі або на березі озера. Пізнавальна частина «уроків мислення серед природи» обов'язково чергувалася з грою. Їх мета - ознайомити дітей з навколишньою дійсністю, з явищами природи, тваринним і рослинним світом. Як відомо, в дошкільному віці переважає образне мислення, тому перед дітьми і відкриється прекрасний світ у живих барвах, яскравих та трепетних звуках, у казці та грі, у власній творчості, красі, що надихають дитячі серця, в прагненні робити людям добро.
У своїх задумах (у грі, в процесі продуктивної діяльності) діти часто відображають те, що спостерігали у природі, використовуючи природний матеріал. Як казав Василь Сухомлинський, у природі закладені в доступній для дитини формі прості й водночас дуже складні речі, предмети, факти, явища, залежності, закономірності, інформацію про які нічим не можна замінити, бо інформація про ці речі, предмети є тим світом, в який входить сама дитина, а в цьому світі - першоджерело її уявлень, думок, узагальнень, суджень.
Природа забезпечує необхідні умови для вивчення властивостей предмета, оскільки надає можливість сприймати його на зір, дотик, слух. Експериментування з природним матеріалом - неодмінна умова розвитку чуттєвого досвіду, мислительної діяльності як основи творчої діяльності, конструювання . Світ природи у Василя Сухомлинського нерозривно з'єднаний
із світом творчої дитячої праці.
В.О.Сухомлинський звертався до батьків, вчителів: «...ведіть дітей в обстановку, де є і яскраві образи, і причинно-наслідкові зв'язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують» (Т.2. - с. 515). Так вихователь відкриває дітям « віконечко у світ краси рідної природи...»
Природа є основним фактором існування людини, вона й людство невіддільні одне від одного, немає сумніву в тому, що виховання любові до природи треба починати з дошкільного віку. Саме в цей період дитина вперше знайомиться з природним довкіллям. Ще на руках у матері маля тягнеться до прекрасної квітки, до кішечки, до пташки. Воно з подивом дивиться на дорослого, очікуючи пояснень цим дивам природи.
Поняття «природа» - містке і багатогранне. Без природи життя неможливе. Природа без людини обійтися може, а людина - ні. Це - аксіома. Виховання без природи теж немислиме. Це положення знайшло своє обґрунтування в науковій педагогіці, зокрема щодо її використання у вихованні дітей. Так, В.Сухомлинський писав: «Краса природи відіграє велику роль у вихованні дитини. Вона виховує в душі здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки
речей,явищ,порухи серця».
У процесі формування усвідомленого дійсного уявлення дітей про природу провідна роль належить дорослим - батькам, вихователям, які виступають не лише як носії знань, а й як зразок для наслідування способів, дій, прийомів, функцій. Працюючи за В.Сухомлинським, педагоги, повинні вчити дітей любити природу, вчити жити за законами природи. Жоден з вихователів не в праві байдуже пройти мимо квітки, яка тільки-но зацвіла, повинен завжди звернути увагу дітей на те, що в цьому році чомусь дуже багато метеликів літають над клумбами і запитати у дітей: чому? Як ви гадаєте?, - а думок почують у відповідь безліч...
В. Сухомлинський у своїй роботі часто проводив спостереження, коли природа ледь прокидалася. Тому дуже важливо зацікавити дітей зранку об'єктом спостереження, замилуватись ним. Бо тільки зацікавлення викликає допитливість, тільки милування породжує найдобріші почуття, бажання зберегти, допомогти, примножити. Хвилинки милування дають змогу закласти позитивний стан душі на весь день. Затрачена праця не примушує довго чекати. Образне бачення світу викликає у дітей бажання передавати почуття краси словом. А це і є метою навчально-виховної роботи: розвиток зв'язного мовлення та словесної творчості, збагачення словника дитини. У спадщині В. Сухомлинського актуально відображена проблема виховання дітей засобами живого слова. Він порівнював слово з найтоншим інструментом, яким педагог має торкатися сердець вихованців.
Першоджерелом знань для дітей молодшого віку, на думку Василя Сухомлинського, має стати природа рідного краю. Входячи в життя дитини з її найпершими відчуттями, вона стає для неї безпосереднім мірилом цінностей, багатим джерелом емоційних, естетичних і духовних багатств. Вивчаючи педагогічну спадщину В. Сухомлинського та досвід роботи дитячих навчальних закладів, які впроваджують у своїй діяльності гуманістичні ідеї великого педагога вихователь повинен усвідомити необхідність уроків милування, як ефективного засобу роботи з дітьми старшого віку. Але з групами молодшого віку можна проводити хвилинки милування, які поєднанні з класичною музикою, образотворчою діяльністю пробуджують в серцях дітей вічне, добре і прекрасне. Ці заняття проводити щоденно не можна, бо вони втрачають свіжість, природність.
 Безпосередній контакт з довкіллям - найкращий шлях здобуття знань та
виховання почуттів. Таке спілкування з природою примушує дитину думати, установлювати причинно-наслідкові зв'язки, здобувати реалістично-наукові знання.
Видатний педагог особливу увагу приділяв проведенню уроків мислення. Він разом зі своїми колегами розробив «300 уроків мислення в природі» і створив так звану «Школу під голубим небом, Школу радості, Школу мислення і розвитку дітей». Треба, щоб у ранньому віці дітям «...відкривалося якомога більше незрозумілого... У дитини виникає багато питань: чому? ...дитина думає спостерігаючи і спостерігає думаючи, - це винятково важлива умо¬ва вияву, вираження талановитості дитини».
Важливим джерелом розвитку творчої дитини Василь Олександрович вважав складання казок.
Особливу увагу видатний педагог звернув на те, що в дошкільному віці діти мають бути серед дітей різного віку. Старші, на його глибоке переконання, мають передавати свій досвід наймолодшим, пробуджувати в них інтерес до всього, створювати сприятливі умови для їхнього розвитку.

Немає коментарів:

Дописати коментар