Поради для вихователів логопедичних груп. Розвиток мовлення дітей під час праці та режимних моментів виховання

У дітей 3-4 років із недорозвинений мовленням трудова діяльність обмежена - вона не виходить за межі самообслуговування. Дітей привчають самостійно й акуратно їсти, одягатися й роздягатися, прибирати за собою стілець, акуратно складати або вішати одяг, самостійно вмиватися, - користуватися тільки особистими речами (рушником, носовою хустиною).
         У дітей виховують бажання брати участь у підтриманні порядку в груповій кімнаті, разом а дорослими накривати на стіл, готувати матеріали для занять. До кінця першого року перебування у дошкільному закладі діти починають чергувати в їдальні, допомагаючи няням. Вони розкладають ложки, серветки, прибирають після обіду посуд. При цьому діти вчаться бережливо ставитися до предметів, підтримувати порядок і чистоту.
     Праця дітей цього віку пов'язана з грою: погрався - прибери іграшки. Вихователь заохочує ігри, в яких діти імітують діяльність дорослих : ма¬ма готує обід, годує дітей, прибирає в кімнаті; батько щось майструє; шофер водить машину тощо. У дітей виховується повага до трудової діяль¬ності, вміння цінувати працю дорослих і ровесників. Діти набувають знань про предмети й матеріали, що використовуються під час трудової діяльності.
Навички самообслуговування тісно пов'язані з розв'язанням спеціальних завдань, зокрема з розвитком дрібної моторики. Під час одягання й роздягання дорослі вчать дітей зав'язувати та розв'язувати шнурки, розстібати та застібати гудзики, «блискавки», одягатися в визначеній послідовності та в певному темпі, не відволікатися.
     Під час виконання дітьми трудових доручень й спостережень за трудовою діяльністю вирішуються корекційні завдання: розвиваються й удосконалюються навички самостійної роботи, здійснюється корекція загальної і мовленнєвої поведінки.
     У процесі роботи важливо розвивати у дітей увагу до мовлення дорослих: вміння вислуховувати пояснення, завдання й тільки після цього приступати до виконання. Тому спеціальні доручення слід давати дітям дозовано, в правильній послідовності.
     Під час навчання важливо, щоб діти прослухали зразки, якими вони будуть користуватися. З цією метою вихователь або логопед при виконанні коментує дії дітей, розповідаючи про предмети, що використовуються в тому чи іншому виді дальності. Більша частина завдань самообслуговування здійснюється поза заняттями й нерозривно пов'язана з усіма режимними моментами.

     Режимні моменти зручні для організації правильного мовленнєвого спілкування: одягання дітей на прогулянку, роздягання після прогулянки та перед сном, вмивання перед кожним прийомом їжі, спостереження за явищами природа, чергування, екскурсії. Всі ці моменти безпосередньо пов'язані з якимись реальними об'єктами - саме про це і слід розмовляти з дітьми. При цьому формується коло знань і уявлень, активізується мовлення дітей.
     Велике значення мас розміщення дітей під час розмови: важливо, щоб діти бачили й чули один одного (коло, півколо). Необхідна навчити малюків виконувати всі дії без зайвого шуму, уважно слухати дорослих і відповіді товаришів, відповідати, коли запитують, не перебивати товаришів.
     Дорослі мають говорити спокійно, коментуючи дії дітей, чітко формулювати запитання, витримувати паузи міх своїми запитаннями й відповіддю дитини. Кожну стислу відповідь дитини слід повторити в розгорнутому вигляді.
     Так, під час одягання або роздягання з дітьми розмовляють про те, що вони одягають або знімають, якого кольору одяг, з якого матеріалу його пошито, а також про інші його зовнішні ознаки: м'який, пухнастий, смугастий, довгий, теплий, новий, сухий тощо.
     Розвиваючи увагу до мови в процесі само обслуговування, дорослий дає вказівки до роботи й обов'язково слідкує за правильністю їх виконання.
     Необхідно також закріплювати, навички загальної та мовленнєвої поведінки. В середній групі до кінця року діти мають навчитися користуватися активним словником, розказуючи про виконану роботу такими словосполученнями: будемо одягатись, їсти суп, годувати рибок тощо.
     Під час чергування у їдальні логопед або вихователь звертає увагу дітей на посуд, розповідає про нього, про те, як його розставляти на столі. При цьому називає його, демонструючи форму, забарвлення, малюнок, матеріал, з якого його виготовлено, властивості, кількість і місце різних предметів посуду на столі
     Важливо правильно організовувати спостереження за працею дорослих на прогулянці й екскурсіях, щоб максимально використовувати об'єкти, за якими ведеться спостереження, для розвитку мовлення.
     В усіх випадках необхідно враховувати індивідуальні мовленнєві можливості кожної дитини і відповідно ставити запитання. Дуже важливо заохочувати за правильну, швидко знайдену відповідь, звертаючи на це увагу інших дітей.

Артикуляційна гімнастика 

Ми правильно вимовляємо різні звуки як ізольовано, так і в мовленнєвому потоці завдяки хорошій рухливості та диференційованій роботі органів артикуляційного апарату. Точність, сила й диференційованість цих рухів розвиваються в дитини поступово, в процесі мовлення.
     Відпрацювати правильність рухів органів артикуляційного апарату допомагає артикуляційна гімнастика.
     Вправи для артикуляційної гімнастики потрібно підбирати, враховуючи ті рухи і положення органів артикуляційного апарату, в результаті яких утворюються звуки, що складають фонетичну систему даної мови.
     Найрухливішим органом є язик. Він скидається з кореня (основа, якою язик прикріплений до під'язикової зв’язки) й спинки, в якій розрізняють передню, середню і задню частини. Особливо необхідно виділити кінчик язика й бокові краї передньої та середньої частин язика, оскільки від їх роботи залежить якість звуків.
     Найбільшу ступінь рухливості має передня частина язика і його кінчик. Кінчик язика може опускатися за нижні зуби (при звуках с з, ц), підійматися за верхні (при звуках г, д, к), притискатись до альвеол (при звуці л), тремтіти під тиском струменя повітря, що видихається, (при звуці р). Передня частина спинки язика може підніматися без участі кінчика язика до альвеол і утворювати з ними щілину (при звуках С з, ц), підніматися до піднебіння разом і кінчиком язика й утворювати щілину з твердим піднебінням (при звуках ш, ж, щ). Тому до артикуляційної гімнастики входять вправи, в процесі яких виробляються наступні положення кінчика язика:

а) опущений за нижні зуби - «Почистимо зуби»;

б) піднятий вгору - «Маляр», «Грибок», «Гармошка».

Після того як кожне положення відпрацьоване, дається вправа на переключення з одного положення язика на інше - «Гойдалка».
        Середня частина язика найбільш обмежена в своїх рухах. Без просування передньої або задньої частини вона може тільки підніматися до твердого піднебіння (при звуці «й» та м'яких приголосних). Для відпрацювання підйому середньої частини спинки язика, виконують вправу «Кішка сердиться» : дітям пропонується посміхнутися, показати зуби, відкрити рота, кінчик язика покласти за нижні різці, вигнути спинку й провести по ній верхніми зубами. При цьому необхідно слідкувати, щоб нижні зуби не висувалися вперед.
     Задня частина язика може підніматися і замикатися з піднебінням (при звуках к, г) або ж утворювати щілину з піднебінням (при звуці х). Для відпрацювання цих рухів служать вправи «Пароплав гуде», «Жмурки».
     При утворенні звуків має значення й рухливість губів. Отже, при утворенні різних звуків кожний орган займає певне положення. У потоці мовлення звуки вимовляються не ізольовано, а один за одним, тому органи артикуляційного апарату повинні швидко змінювати своє положення. Чіткої вимови звуків, слів, фраз можна досягти, якщо органи артикуляційного апарату будуть досить рухливими, а робота їх скоординованою.