Учасники: вихователі.
Хід зборівІсторія української ляльки сягає сивої давнини. Деякі вчені починають її з часів так званої «трипільської культури» - давньої цивілізації, що існувала на території сучасної України ( VI – III тис. н.е.) під час розкопок майже на всіх поселеннях трипільців знайдено велику кількість глиняних фігурок жінок які очевидно були уособленням плодючості і врожайності. Праобраз цих ляльок сьогодні можна знайти на українських вишиванках і писанках ймовірно що самі ці жіночі фігури з глини могли бути праобразом української ляльки - мотанки.
В Україні народну ляльку робили з доступного дешевого матеріалу: соломи, трави, писанини, шматочків старого одягу, ниток, голок дерев, глини дерева, спосіб простий – перекручування і перев’язування.
Всі елементи одягу мали символічне значення; спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній, вишиванка уособлює достаток, також повинен бути головний убір очіпок, стрічка, чи хустка – що символізує зв'язок з небом. Давайте уявимо побут наших предків – ні телевізорів з серіалами, ні інтернету, ні мобільних телефонів, усе життя будувалося на циклах природи, зливаючись з умовами сільськогосподарської життєдіяльності. До різних подій робилися обрядові лялечки, і кожна з них наповнювалася своїм змістом, маючи своє окремі призначення: якась лялечка спалювалась як символ очищення,а якась навпаки, наповнювалась крупами і ставилась на чільне місце, щоби до будинку приваблювати добро. Ляльки робилися без голки і ножиць – «не колота, не різана а всі складові частини примотувались нитками, лялька робиться без рис обличчя. Безликість – це сліди давньої «обережної» ролі ляльки, коли іграшку боялися повністю уподібнити людині. За народними повір’ями, лялька з обличчям нібито набувала душу і ставала небезпечною для дитини, а безлика вважалася предметом не живим і не могла йому зашкодити, вона не може бути двійником людини і вважалося що ніхто не може заподіяти зло через цю ляльку. В народі кажуть: «Немає очей – щоб не побачила, немає рук – щоб не схопила, не має ніг – щоб не наздогнала.
Слов’янська традиція має багату лялькову культуру. Гра в ляльки заохочувалася дорослими оскільки граючись в них, дитина пізнавала світ і себе. Навіть говорили «хто в ляльки не грає, той щастя не знає». До ляльок ставилися дуже дбайливо, передавали їх від матері до дочки, від бабусі до онучки. Вони зберігалися в скринях і передавалися в день весілля як дар роду.
За призначенням народні ляльки діляться на обрядові, оберегові, ігрові, авторські ляльки, сувенірні ляльки.
Лялька Круп’яничка – старовинна насипна іграшка оберіг на ситість і достаток в сім’ї. Таку назву лялечка отримала через те, що всередині вона наповнена – зерном. Круп’яничка має бути кругленькою товстенькою. Талії лялечка не має. Вважалося, що вона приносить в дім достаток, благополуччя, багатство та ситість. Виготовляти ці обереги починали пізньої осені або зимою використовуючи зерно нового врожаю. Ляльку ставили на покутті , а коли засівали поле , то в ріллю кидали і зерно з лялечки. По тому, наскільки була повненькою лялечка робили висновок щодо достатку у родині. Якщо Круп’яничка була худенькою – значить в родині сутожно. Адже якщо наставали скрутні часи з лялечки брали крупу та варили з неї кашу. Круп’яничка завжди стояла на видному місці. Слов’яни вірили що тільки в такому випадку наступний рік буде ситим, а в сім’ї буде достаток.
Через популярність цієї ляльки в народі про неї складали легенди і казки. Одну із них прошу послухати.
У одного князя з княгинею не було дітей, одного разу пішла княгиня до старої ворожки яка жила в темному лісі. Принесла вона тій бабусі щедрі дари і попросила допомогти їй народити дитину. Дала ворожка княгині зернятко і сказала.
Коли прийдеш додому, помолися Богу, проковтни це зернятко і запий водою. Увесь, свій час проводь у пості й молитві, допомагай бідним і убогим. Через дев’ять місяців у тебе народиться дівчинка, назвеш її Круп’яничкою!
Так і сталося. Князь з княгинею дуже любили свою донечку. Вони були добрими господарями, і народ тієї країни жив заможно. Виросла Круп’яничка красунею, розумною і працьовитою. Але напали на князівство татари, повбивали людей, а молодих дівчат і Круп’яничку схопили і погнали в полон у подарунок хану. Хан захотів взяти красуню за жінку, але відмовилася Круп’яничка. Щоб зломити горду красуню, наказав хан завантажити її непосильною роботою. Від зорі до зорі тяжко трудилася. Круп’яничка в полі, плакала і тужила за рідним краєм. Одного разу повз проходила убога прочанка, повертаючись з далеких святих місць. Пошкодувала вона ослаблу і змарнілу Круп’яничку, перетворила її в гречане насіннячко і заховала в хустинку, так і принесла її в хустинці до рідного дому. А щоб татарський хан не зміг розшукати Круп’яничку, поховала зернятко в землю. І проросла Круп’яничка в прекрасний гречаний кущик, всипаний рожевими квітками. А потім там з’явилися зерна, темні як коси дівчини. Так з’явилася на Русі гречка.
І сьогодні ми будемо виготовляти оберіг на ситість і достаток ляльку Круп’яничку. Для виконання цієї роботи ми підготували мішечки, прямокутні шматочки тканини з якої будемо робити спідницю, і фартух з прямокутного клаптика тканини, ручки для Круп’янички будуть разом з кафтанчиком. На голову надінемо хустку.
Отже починаємо, наповнюємо наш мішечок зерном, і зверху зшиваємо і зав’язуємо міцно щоб зерно не висипалось, відступаємо вісім сантиметрів від чубка і будемо пришивати оранжевий клаптик тканини невеликими стіночками і в нас вийде спідничка, поверх спідниці підшити прямокутний клаптик – вийде фартух зверху пришиваємо вишивку. Для виготовлення ручок треба взяти прямокутний шматочок тканини, зігнути його з двох сторін вийдуть імітовані ручки разом з кафтанчиком, берем шнурочок з тканини і прив’язуємо в місці сцібків щоб закріпити зшите, тим самим формуючи голову. На голову надягаємо дві хустки: першу, ось цю, світлу поверх- темнішу зав’язуємо їх позаду.
Немає коментарів:
Дописати коментар